- О, я зеленими…
Наш клуб настільних ігор (Печера клаб. м. Буча) функціонує вже майже 5 років. За цей час ми мали змогу накопичити багато цікавих спостережень і з деякими з них можемо ознайомити широку аудиторію. З задоволенням поділимось з усіма бажаючими, а ви висловіть свою думку нижче, в коментарях.
Сьогодні мова піде про банальний вибір кольору фішки в грі і те як багато він може про вас розповісти.
Червоний колір - колір лідерів. Підсвідомо, а часом і відкрито, гравці показують, що вони прийшли перемагати, для них перемога понад усе. Досить часто обираючи червону фішку, відразу додають: - Я перший! Іноді першість потрібна як повітря, на фізіологічному рівні. Це, як правило, емоційні, яскраві гравці, стиль гри відповідний - динамічний, жвавий. Та є такий нюанс, вони як швидко загоряються, так швидко можуть і згаснути, особливо якщо відчули, що партія в грі програна, а прораховують вони це набагато швидше ніж інші і поступово починають «топити» всю гру. Добре коли знаходиться нове рішення, бо тільки цікаві поворотні моменти можуть знову занурити і повернути їх в гру. У вирішальних моментах ведуть себе рішуче, прагматично, з легкістю підсунуть вам непотрібного слона в "Зоолоретто" або баобаба в "Маленькому принці", і нічого особистого – це лише гра)). Якщо ж самі потраплять в таку ситуацію, будуть торгувати до кінця, обіцятимуть "золоті гори" і, як правило, виконають обіцяне.
Гравці з жовтою фішкою - це такий собі позитив або головні оптимісти в іграх. Перемога для них відіграє важливу роль, але не настільки, як для червоного кольору. Їм подобається не тільки кінцевий результат та лаври, а й саме спілкування, процес гри, прийняття рішень, аналіз ходів супротивника. Іноді таке глибоке занурення в механіку та суть гри, заважає вигравати, але їх рятує внутрішній оптимізм, вони не засмучуються. Проте допущенні помилки будуть вивчені та проаналізовані і, будьте певні, наступного разу їх не буде. У "жовтих" таке філософське ставлення до програшу, що складається враження, ніби вони зовсім не програли, а як у Ліни Костенко "І кожен фініш - це, по суті, старт". Крім врахованих помилок, вони чудово запам'ятовують усі «підстави» під час гри, і вони їх не забудуть, рекомендую бути готовим до удару в будь-який час.
Зелений колір обирають найбільш помірковані гравці: аналіз та прорахунок ходів у них починається на стадії ознайомлення з правилами. Вони вже не такі оптимісти, більше реалісти, але ще з достатньо позитивним відношенням до суперників. "Зелені" поступово та ретельно вибудовують свою стратегію, плетуть систему ходів і бажано не ставати у них шляху, бо шлях давно заміновано купою пасток. До речі, вони, часто і заздалегідь можуть попередити про пастки, зрозуміли - добре, а ні - ваші проблеми. Так само, як і "жовті", люблять цікаву гру, для них не завжди важлива перемога, більше цінують післясмак, враження від механіки, наповнення та атмосферу гри.
Синій колір найбільш загадковий, як в плані поведінки так і стилю гри. Їхня гра нагадує кардіограму, то зверху, то знизу, і це не емоції та імпульсивність, вони спокійно грають, це неординарність прийнятих рішень - від геніальних до провальних. І в такому здавалося б хаосі народжується перемога. У "синіх" перемога не буде викликати дуже бурхливих почуттів, але вони її неймовірно цінують. До того ж це найбільш шляхетні гравці, це саме вони зі словами "Ну, добре", заберуть собі нікому непотрібного слона чи баобаба і врятують світ. Саме з "синіми" "червоним" найлегше домовитися.
Чорний… Чорний це прихований червоний. Так би мовити націлений на перемогу сірий кардинал. Він обирає чорний колір щоб ніхто не здогадався за чим він прийшов в цю ігрову партію. Проте, як виявилось, на тих людей, які обирають чорний або білий кольори звертають найбільше уваги. Тому їхня «сірокардинальність» постійно проходить перевірки на стійкість.
Білий колір – колір миру. Так і є. Гравці, які полюбляють грати білими компонентами ідеальні партнери в грі: неконфліктні, спокійні, врівноважені. Це зрозуміло навіть на самому початку, тому що коли починається гра і всі сперечаються за улюблені кольори, «білі» спокійно чекають закінчення цього побоїща і забирають свій останній білий колір, бо за нього майже ніхто ніколи не сперечається)).
Звісно я не претендую на стовідсоткову об’єктивність, є ще багато різних факторів: настрій, сам сетинг гри (в якійсь хочеться бути червоним, а в якійсь зеленим), нейтральність (трапляються люди, яким все-одно яким кольором грати) і тд.
Цікаво почути ваші думки – співпало з вами, вашими уподобаннями або власним досвідом? Пишіть в коментарях.
Автор статті - Сергій Штепа
Facebook
Instagram
Youtube
Patreon
Новини
Коментарі (8)
Люблю грати зеленим і ненавиджу коли хтось раніше за мене обирає цей колір - руки все одно тягнуться рухати зелені компоненти
Граю жовтим та інколи чорним. Коли в грі стандартні кольори. Коли є інший вібір - фіолетові, помаранчові, сіро-буро-пошкрябані - це моє)
Теж при можливості обираю не стандартні. Це, до речі, показник досвідченого гравця, який може переналаштовуватись. Той хто завжди грає одним кольором, звикає і плутається якщо змінює його.
як усе точно підмічено. ДЯкую за статтю
Хм... Зазвичай граю зеленими бо просто подобається колір. Хоча часто доводиться грати і іншими кольорами... А ще ж не у всіх іграх є таким набір кольорів...
Граю здебільшого червоними. Іноді чорними. Перемога понад усе!
Я зеленими, простш сміюсь з ваших "перемог"))
Граю білими. Тобто штурмовиками-миротворцями. Та чорними дездруперами і Вейдером.
Колись вибирав зелені... Бо подобається колір, та потім поступвися ним, бо він багато кому подобається. Зараз беру чорний, або коричневий при можливості, якщо ні - то червоний. Перемога наше все ) Жовтий - в останню чергу
В мене так само! Навіть і додати нема чого! :)
Класно написано! Дякую за змістовний опис!