Ігровідгук на епічно-масштабну дуельну гру Війна персня.

Одразу скажу про мінуси, які мене трохи вкурвили-образили, щоби потім не повертатися до того, а чисто поток свідомості лити:

• Бойові куби, звичайні Д6 з Монополії. В коробці їх 5. При тому, що кожен гравець кидає їх максимум 5, от що заважало покласти в коробку десяток? (Покупка №1 до цієї гри, я вважаю)
• Ложемент, певно, розроблявся ще у Другій епосі Середземʼя, самим Сауроном в перерві між перснями всевладдя: карти в протекторах, як і в Порт роялі не влазять. Відсіки для всього іншого - умовні, щоб насипоп зберігати армії-токени-дайси.
• Купа картонних жетонів, які дуже схожі між собою та армій, що мають лише 3 кольори (а народів - 8, плюс у кожного 3 типи юнітів) - треба дууже багато зіп-локів, ну або докуповувати органайзер від FS, бо буде дуже боляче готуватись до кожної партії.
• Відсутність окремого буклету зі словничком гри, як це робиться в сучасних іграх. (Так, там є його зачатки, але трохи куцо)

Коротше, видно, що це гра - зі старої школи і відсутні речі, які зараз вже сприймаються стандартом індустрії.

Параметри партії: я грав за вільні народи, час партії - 3,5 години (до кінця не дограли).

З технічними мінусами закінчив, тепер про геймплей:
Гра не має ігромеханічних обмежень по партії - раунди повтрюються, поки не досягнуті 4 умови закінчення (по 2 за кожну зі сторін).

При чому, процес доволі плинний і розмірений. Принаймні, в нашій першій партії, яку ми дограли до середини по відчуттям - не було місця якимось твістам, зненацьким драматичним ситуаціям.

Це я вже починаю порівнювати із Star Wars: Rebellion, де таких речей повно з локальними катарсісами та вау-подіями.

Гра за вільні народи відчувалася дуже напружено: безвихідь, сум та відчай. Тінь невпинно насувається, зводячі на нівець опір військ людей, гномів та ельфів. Братерство - страждає да повзе зі швидкістю равлика, постійно зазнаючи споганення від того, що Тінь шукає кільце і частенько його викриває…

Гра дуже залежить від рандому кубів та карт, впливати на це складно - на це треба зважати. По факту, у мене склалося враження, що при грі за світлу сторону саме послідовність приходу карт подій на руки має не аби який вплив на твої дії і шлях до можливої перемоги.

Звісно, що в SW:R це теж є, але карти лише дають можливості, при чому одночасно і різні - а ти вже обирай яким чином наближувати перемогу Республіки. 

Ще момент. Так, як в зоряній дуельці йде годинник і перемога світлих сил неминуча - це підстьогує гравця за темну сторону активно рухатись, приймати рішення. Це додає драйву обидвом сторонам, імхо.

У Війні персня такого годинника немає, гравець за Саурона може не дуже-то й поспішати, просто поступово навалою перти вперед. І тут, вже неминуча його перемога, але з іншої причини (з тої, що його війська нескінченні, а кількість юнітів вільних народів швидко тане).

Хотів би про ще одну штуку проговорити: в SW:R війна та контроль територій не мають такої критичної необхідності (принаймні для гравця за світлу сторону), як у Війні персня. Там за Республіку твоя ціль - каверзи, диверсії, цікаві місії. Війна необовʼязкова, хоча , можна і в неї вдаритись дуже впевнено =) У Війні ж персня - гравцю за добро треба буквально розриватись між діями братства та організацією оборони міст Середземʼя, а інколи і атакувати у влучний момент. І, якщо на це забити - можна програти досить швидко.

То ж зважайте і на це: без «глибокої» гри в ареа-контрол - бути тут успішним не вийде.

От такі змішані бентежні думки у мене після першої спроби.
Чи краща Війна персня ніж Star Wars: Rebellion особисто для мене? Поки що, однозначно та впевненно - ні. 
Чи сподобалась? - Так.
Чи хочу я її розкусити і грати ще - так.
При чому, це не відчуття «дати шанс», це свідоме бажання в неї грати довгими зимовими вікендами ще)

Дякую за увагу.

P.S. 

Я опустив трохи субʼєктивного із серії:

• всю партію я страждав і не міг зрозуміти, як виграють за Вільні народи. Та дуже пригнічувала різниця в кількості кубів - які є кількісттю твоїх дій в раунд. У Тіні - їх просто купа купезна...
• я не дуже зрозумів, як менеджити процес просування братства і заняття війною на всі гроші..бо займатися і тим і тим наполовину - не давало нормального результату, а піти відносити перстень до рокової гори, не зважаючи ні на що здалося дуже прикрим самогубством

Бо, певно, ці речі повинні прийти з досвідом.