Давно обіцяв написати цей допис і все ніяк руки не доходили. Але треба, тож заваріть собі чаю чи кави, вмощуйтеся зручніше, бо це буде довгий та складний лонгрід, в якому я не збираюся використовувати нові правила правопису з цими вашими проЄктами. Маю повне право ще щонайменше кілька років писати по старому, доки йде перехідний період.

Питання успішності та неуспішності збору коштів на певні проекти дуже складне та залежить від безлічі факторів. Щоб врахувати все, треба мати аналітичний відділ з чималою кількістю кваліфікованих працівників. І навіть в такому випадку прогнози не будуть 100% достовірними, а рекомендовані напрямки популяризації та заохочення не обов’язково дадуть очікуваний результат. Але спробуймо розібратися принаймні в основних та очевидних аспектах.

Отже, краудфандінг - це громадське фінансування якихось проектів. Наразі одним з найвідоміших прикладів платформи такого фінансування є Кікстартер. Оскільки у нас тут блог про настільні ігри, то про них ми і говоритимемо. На кікстартері фінансується безліч ігор. Можна просто вести окрему рубрику - що нового вийшло на кікстартері, не займатися більше нічим, і я все одно не впевнений, що одна людина подужає обробляти такі об’єми інформації. Якщо ця людина не Оля, звісно. Бо Оля подужає. Але менше з тим. Усе що я намагаюся тут сказати: у світі фінансування проектів настільних ігор через краудфандінг - надуспішне. Не у всіх виходить, дуже багато ігор пролітає, але і вдалих проектів безліч. Та й суми вони збирають чи не найбільші з-поміж усіх галузей, представлених на кікстартері.

За кордоном

У сєвєрних алєнєй (какая разніца, как іх називать, головне шоб були заасфальтовані) є доволі успішна контора КраудГеймс, яка займається локалізацією серйозних та цікавих настолок російською. Вони відомі тим, що запускали краудфандінгові кампанії на всі свої проекти. Не буду стверджувати, чи це досі так, бо вже доволі довго за ними не слідкую, але на початку вони вистрілили саме збором коштів. Успіх прийшов з локалізацією гри Dead of Winter (Мертвий сезон в перекладі) - дійсно крутої і топової настолочки з купою тексту. Зібрали купу грошей та й зажили. Потім була Каверна, Мишки й містика, Серп, Блад Рейдж і безліч усього крутого. Спочатку КраудГеймс збирали гроші на якійсь загальній російській платформі, а потім зробили свою. Це дуже важливий момент, занотуйте собі, ми потім до цього повернемося.

Звісно, дивлячись, як запарєбріком раз за разом локалізують реально круті топові настолочки, у нас теж закортіли зробити так. Нє ну а шо? Давайте скопіюємо просто. Зробимо краудфандінг платформу і будемо збирати гроші на хороші ігри. Це примітивний підхід від якого тхне нерозумінням, як що там до чого. Тож розберімось, як же воно працює.

У краудфандінгу є два основних напрямки для використання

Перше - це власне зібрати гроші на запуск проекту. Друге - прорекламувати свій проект, щоб якнайбільше людей про нього дізналися. Так, дехто використовує той же кікстартер і з такою метою. Річ у тім, що на кікстартері тусить неймовірна кількість народу і хтось та й побачить, а хтось навіть бакне (проспонсує). Питання в тому, що вихід на кікстартер - заняття не дешеве, і якщо за мету ставити тільки впізнаваність, то є методи простіші і дешевші. Але є ситуації, коли воно того варте. Зараз я не буду їх описувати, допис не про це.

Для більшості проектів це працює так: спочатку запускаєш потужну рекламну кампанію та отримуєш людей, які чекають старту, щоб бакнути проект. А потім стартуєш кампанію, та отримуєш ще додаткових бакерів, бо на кікстартері купа народу. Це якщо дуже спрощено.

Кікстартер - розвинена платформа з хорошою репутацією.

Люди довіряють кікстартеру. Тому дивляться, що там виходить, бакають цікаві проекти і так далі. А тепер давайте згадаємо КраудГеймс. Вони спочатку збирали гроші на іншій платформі, яка мала якийсь кредит довіри. Тільки після того, як КраудГеймс зібрали дійсно великі суми на добрий десяток проектів, вони зробили власну платформу. Вони заробили репутацію надійної компанії. Вони не зберуть баблоси і не втечуть, в них купа успішних проектів і все працює дуже добре. То можна і власну платформу замутити.

Якщо ви думаєте, що до того в них просто грошей не було, то хочу розчарувати. До Мертвого сезону КраудГеймс випустили Замки божевільного короля Людвіга та Сабурбію. Самі по собі ці ігри круті. Та вони не мали великого успіху, замовлення на ці локалізації ледь назбирали. А чи були до того повністю провальні проекти, я вже й не пам’ятаю. Проте КраудГеймс мали достатньо грошей, щоб купити ліцензії, перекласти та запустити кампанії по збору коштів щонайменше на 3 топові гри одночасно. Впевнений, якби було треба, платформу для краудфандінгу вони б теж могли собі дозволити. Проте маючи трошки мізків в голові, вони прийшли до правильних висновків і заробляли репутацію, а не чухали собі его.

Трошки проміжних підсумків

Платформа по збору коштів виключно на настільні ігри - не найкраща ідея. До цієї платформи не буде довіри, а отже треба буде докладати значно більших зусиль, щоб затягти туди нових людей. А в цьому вся суть. Чим більше людей, тим більше шансів зібрати гроші на чергову настолку. Бо не всі ж бакатимуть все підряд. І одразу маємо другу проблему: таку платформу не можна буде використовувати для реклами чи популяризації ігор. Її саму треба буде популяризувати й якось просувати та підіймати рівень довіри. Не сказати, що це неможливо. Проте це довго і дорого.

Від чого взагалі може залежати успішність краудфандінгово проекту?

По перше - аудиторія. Ринок настільних ігор суттєво збільшився. Якщо почитати Олін звіт, то видно, що з’явилася купа ігор усіх напрямків. Від найпростіших ігор для малечі до надзвичайно потужних на кшталт Жаху Арк...кхм...Гема. Проте все одно більшість ігор - це прості дитячі та сімейні ігри, чи патігейми. Ринок тільки розвивається. Культура гри в настолки тільки починає формуватися. І ось всі ці люди, що знайомляться з настолками, вони поки що не готові фінансувати якісь потужні проекти. Вони хочуть прийти в магазин і обрати щось між манчкіном та аліасом. І це не погано, бо саме ці люди в перспективі якраз і є майбутніми потенційними бакерами. Але ключове: майбутніми і потенційними.

Але давайте ще раз повернемося до мишебратьєв. В них то всьо ок з аудиторією. Чим ми гірші? Ну почнемо з того, що культура гри в настолки в них почала формуватися раніше. Мір Хоббі утворився в 2010 році шляхом об’єднання компаній, які до того займалися локалізацією настолок та випуском власних. З 2001 року. Найстаріша офіційна локалізація українською, про яку я знаю, датується 2012 роком. Наш ринок відстає на десятиліття. Друге: в них населення 144 мільйони. Це більш ніж в 3 рази більше, ніж у нас. А ще розвиненіший ринок. От і маємо, що у них там гравців більше що у відсотковому співвідношенні, що у загальних числах. А тепер додайте те, що російські видавництва працюють не тільки на росію, але й збувають свою продукцію в Україні, Білорусі, країнах Балтії та й усюди, де розуміють російську. Географічно це поруч, з логістикою проблем особливих не виникає. За рахунок кого нам розширювати ринок українських локалізацій чи ігор українською? В Канаду їх відправляти?

Також варто зауважити, що вітчизняні видавництва вже мають досвід краудфандінгу. Кілогеймс збирали гроші для розмитнення Захисника корони. Не на розробку чи друк. На розмитнення вже готового накладу. 25 тисяч гривень зібрали. Бомбат Гейм зібрали 10 тисяч гривень на дерев’яні компоненти до гри Нанокорпорація. Ну тобто… Ну ви розумієте. Це реально смішні суми. Бомбат зібрали 10 000 грн в 2017 році, коли долар коштував 26 з гаком гривень. На хорошу гру від видавництва, яке вже тоді мало позитивну репутацію, свою досить велику аудиторію. Майже впевнений, що ЦА у Бомбатів в рази більша, ніж кількість бакерів для українського Глумхевена.

Скільки грошей на це потрібно?

Застосувавши метод Фермі можемо прикинути вартість локалізації та зрозуміти, скільки грошей треба зібрати. Нехай ми локалізуємо гру роздрібною вартістю 1000 грн. Маржинальність навряд чи перевищуватиме 40%, тож беремо по максимуму - 40%. Отже, мінімальна собівартість такої гри буде складати 600 грн. Мінімальний наклад - 1000 коробок. Загалом 600 000 гривень. Це тільки наклад. Без вартості перекладу та інших затрат. Без урахування вартості рекламної кампанії. Просто купити наклад. По мінімуму. 600 000 гривень, щоб роздрукувати гру з вартістю 1000 грн. Бомбати зібрали 10 000 гривень. Не вистачає якоїсь дрібнички в 590 000 гривень.

Звісно, якщо запустити кампашку по збору коштів на якийсь український Ребеліон, за 100 баксів, то навіть якщо проект підтримають 5 чоловік, то вони вже переплюнуть результат Нанокорпорації, але у Ребеліона і мета буде значно вищою. І все ще лишається відкритим питання: де взяти достатню кількість людей?

Найближчим аналогом краудфандінгу є передзамовлення.

Якщо дуже спростити, то різниця полягає в тому, що передзамовлення - це коли гра вийде стопудово, а видавництво хоче повернути в оберт хоча б частину коштів, що зв’язані, доки гра готується до випуску. Тобто скільки зберуть, стільки зберуть. Під час краудфандінгу, якщо проект не збирає достатню кількість грошей, то він просто закривається. Гра не вийде.

То ж давайте ще подивимося на результати передзамовлень. Зараз триває передзамовлення на українську локалізацію крутяцької гри “Тераформування Марса”. На щастя, Кілогеймс не приховують результатів. За цими даними є 90 передзамовлення від приватних осіб. По суті це і є ті самі бакери. Менше сотні. Також на “Тераформування Марса” зробили гуртові передзамовлення на 341 гру. Я не впевнений, що це число варто додавати до бакерів, бо це все ж замовлення від магазинів, які зазвичай не беруть участі в краудфандінгу. А якщо беруть, то в невеликих кількостях. Але нехай. Також є 105 заброньованих ігор, які точно не варто додавати до загальної суми, бо вся суть краудфандінгу в тому, щоб заплатити заздалегідь, а не пообіцяти заплатити колись потім. Отже разом маємо 90 + 341 = 431 коробки. Мінімальний наклад - 1000 екземплярів. Менше половини. Для передзамовлення - неймовірний результат. Для краудфандінгу - повний провал.

То чому ж вітчизняні видавництва не спішать збирати гроші на локалізації на усіляких спільнокоштах?

А от спостерігаючи за такими результатами, ви б ризикнули? Звісно, можна ставити невеликі цілі і досягати їх. Але навіщо? Краудфандінг затратний і не такий вже й популярний в Україні. Значно простіше робити передзамовлення на власному сайті використовуючи вже готову цільову аудиторію, яка вам довіряє. І нема жодного сенсу гнати цю аудиторію на якийсь лєвий ресурс типу спільнокошта, ще й платити цьому ресурсові комісію. Бо популяризації і хоч якось відчутного напливу нових клієнтів він не дає, судячи з усього.

Це ми навіть не спробували глянути на економічну ситуацію, соціальну напруженість, мотивацію, психологічні складові і купу інших факторів, які сильно впливають на успішність краудфандінгу. Але і того, що ми розглянули, цілком достатньо щоб зробити очевидний висновок. Як би смішно це не прозвучало, але краудфандінг “не на часі”™. Впевнений, що час від часу видавництва будуть робити пробні заходи на краудфандінгові платформи і рано чи пізно все завершиться гучним успіхом. Буде це сигнал, що кількість настольщиків вже набула критичної маси, чи це буде “упередження виживання”, сказати складно. І коли це станеться, теж невідомо. Але сьогодні маємо ситуацію, яку я вам окреслив. Це не добре і не погано, це черговий етап розвитку ринку.