Кілька тижнів тому мав змогу погратися у прототип української настільної гри “Козацька слава”. Вперше я дізнався про цю гру на події, про яку ми не говоримо… але про “не пишемо” ніхто нічого не казав, хехехе… тож я бачив презентацію цієї гри на “Джурі 2.0”, події, яка доводить, що не всі конвенти, пов’язані з настолками варто відвідувати.

Сама гра - кризова карткова дуелька, де один з гравців керує козацьким військом, а інший - за орду. Ні, не за орків, за монголо-татар. Мені дуже подобається цей сетінг. Не звичне фентезі, від якого вже нудить, не якийсь там космос і не казки. Щось своє, рідне, без магії й інших наворотів. Просто тактика в умовах постійної та гострої нестачі ресурсів.

На перший погляд гра нагадує старий “Бєрсєрк”. Тут теж треба розкладати карти в кілька ліній, у персонажів є дальність атаки (тому розташування важливе) і… і все. На цьому подібність закінчується. Козацька слава, це не колодобудівнича гра. Усі доступні юніти одразу є у вас на руках, усі доступні споруди можна купити, як тільки з’являться гроші. Єдиний елемент рандому - колода спорядження для командира армії. Там щоходу відкривається нова карта, поповнюючи ринок.

Кризова складова

У цій грі за все треба платити гроші. Щоб вивести карту, треба заплатити. Щоб використати властивість чи прокачати карту, треба заплатити. Карти усі двусторонні, тому прокачати можна будь-кого. Щоб атакувати - треба заплатити. Тут до речі цікавий момент. ви платите кількість золота, що дорівнює показнику атаки вашого персонажа. Тобто якщо в нього атака 5, то треба викласти 5 монет. це доволі дорого, якщо вам треба замочити перса із захистом 1. Монет вкрай мало. Ви отримуєте 10 монет на початку гри, щоб вивести стартові війська. А потім одну монету на перший хід, 2 - на другий, і так далі. Гра триває максимум 10 ходів.

Монети не згорають наприкінці ходу, тож можна їх накопичувати. Але якщо їх зовсім не витрачати, та не виводити нових юнітів - ви програєте. Щойно ви втрачаєте всю живу силу на полі - вам гаплик, тож заощаджувати треба дуже обережно.

Там ще багато цікавих нюансів

Наприклад, воїнів можна повертати з відбою за бали слави, які накопичуються по 1 в хід та по 1 за знищення ворожої карти чи споруди. Командира можна споряджати до того, як він вийде на поле. Юнітів не можна пересувати. Кожного ходу перший гравець визначається випадковим чином, і на це треба зважати, будуючи свою стратегію. А поранення не накопичуються. Тобто або знищив з одного удару, або взагалі нема сенсу атакувати. Проте не буду описувати все. Мені сподобалась механіка, мені сподобалась збалансованість, мені сподобалися незвичні рішення. У грі “Козацька слава” ще є що покращувати та тестувати, проте сирою я б її не назвав.

Доволі цікавим фактом є те, що автор гри - Taras Makota, судячи з усього, не великий фанат настолок. Для нього було відкриттям, що карту можна повернути на 90 градусів (тапнути), щоб позначити, що юніт вже використовувався цього ходу. Оля теж накидала чудових ідей та компонентів, які значно спростять ігровий процес (лічильник ходів і таке інше). Проте це лише якісь дрібниці, які складно вигадати самому, якщо ти про них не знаєш. Сама гра дійсно цікава і точно варта уваги. Мабуть саме через те, що Тарас не затятий настольщик. Він не компілював готові рішення з купи інших ігор (а таке неминуче трапляється переважною більшістю авторів, які знаються на настолках), він вигадав щось своє та унікальне.

Я наразі не можу пригадати жодної гри, що була б подібна на Козацьку Славу. Подібна кризовість є в Захисникові Корони, але гра зовсім інша. Карткових дуельок взагалі доволі багато, але то переважно колекційні чи живі карткові ігри, і вони також зовсім не подібні на цю гру.

Тож щиро бажаю успіху цьому проектові, та сподіваюся, що скоро ми побачимо Козацьку Славу на поличках магазинів.