Від блогу "Мій настільний каос"

Трохи більше ніж пів року тому на Кікстатері новостворена польська компанія Glass Cannon Unplugged провела вельми успішну кампанію, зібравши 2,5 млн. доларівна настільну адаптацію відомої інді-стратегії Frostpunk.

Загалом, приязнь бекерів до проєкту була зрозуміла – і першоджерело знайоме, і під вивіскою Glass Cannon зібралися геть не новачки – Адам Квапінський, автор Немезиди та Лордів Еллади, та Якуб Вішневський, сценарист This War of Mine. Тож, ще на етапі анонсу гра мала всі складові успіху від «настільної польської кухні»: тони заявленого контенту, смачний оверпродакшен та гори друкованого пластику. Дивує тільки те, що всього два с половиною мільйони, бо потенціал був помітно більшим. Гадаю, Скляній гарматі просто забракло рекламного бюджету.

Від першого дня гра була представлена для бажаючих на Tabletop Simulator, але тоді, на стадії альфи, зізнаюся, вона мене не дуже зачепила. Скажімо так, гра загалом нагадувала «Мою війну», (що не дивно, враховуючи що комп’ютерні джерела обох – від розробника 11 bit), трохи прокачану, але з тими самими особливостями, скажімо так, місцями сумнівними. Але минуло пів року, і з’явилася оновлена версія, яка докидала трішки контенту. І я врешті наважився за неї взятися.

Одразу зазначу – я не дуже люблю TTS. Та сама гра, реальна і віртуальна сприймаються дуууже по-різному, і загалом, оцінюючи зразок на Тейблтопі, я припускаю, що від фізичної копії враження будуть кращі – і зазвичай так і є. Тож, якщо навіть гра в TTS мені не сильно зайшла, скоріш за все, вона буде непогана.

І це важливе уточнення, бо навіть враження від TTS-версії в мене склалися вельми позитивні. Напевне, це найбільш органічне поєднання воркер плейсменту із амерітрешем, яке я зустрічав. Бо, по факту, це сценарний амерітреш, причому такий-от, гардкорний, після якого Arkham Horror 3ed та Eldritch Horror можуть здатися загалом не надто й замороченими іграми. Тобто, якщо зазвичай в подібних іграх раунд – це 3-4 фази (фаза міфу, фаза дій, фаза ворогів), то у Фростпанка таких фаз 9 (!) Насправді, найближча амерітрешева асоціація яка в мене виникла – це Kingdom Death Monster – тільки там я зустрічав таку купу карток, колод правил та підправил для кожної окремої ситуації, івентів та нюансів. І так само, як в KDM, у FP немає механік для механік – усе працює на атмосферу, і навіть граючи сам на компі, я добряче наковтався тієї холодної безвиході, коли дупа насуває зусібіч, і плоть та кров гарного америтрешу – кризовий менеджмент – тут постає на повний зріст ледь не з перших раундів. Так, часу на розкачку вам фактично не дадуть, а з застосуванням певного таланту, можна взагалі злити партію на першому раунді. От тупо так. Загалом настілка чудово копіює вдалі знахідки відео гри і при тому не виглядає кривеньким переносом. Механіку Glass Cannon серйозно переробили під настільний формат. Є певні «але», про них трошки згодом.

З другою чашою ваг – воркер плейсментом - тут все теж як тре. Так, він не складний, міплів не надто багато, але й немало, завжди є над чим поламати голову. Різновидів міплів усього 4 – інженери, робочі, діти і роботи (останні з’являються ближче до кінця гри в якості апґрейду, а можуть і взагалі не з’явитися). Міпли традиційно збирають ресурси, будують споруди, додають плитки на поле, ходять в розвідку (типу квестів) та активують певні споруди. Коли раунд закінчується, їх збирають з поля. Усе більш-менш традиційно. Нові міпли беруться з розвідки (типу, знаходиш інших вцілілих), а також, іноді зі сценарних подій. А оскільки традиційний міплплейсмент – це нудно і не модно, автори додали ще карти громадян і карти лідерів з додатковими властивостями, які можна розігрувати. Ну і є ще карти технологій, які відкривають нові, крутіші будівлі.

Гардкор починається з на перетині цих двох складових. Там де в Древньому Жаху був трек Безвиході, то тут таких треків ціла купа. Трек Генератора показує вироблене тепло, які будівлі він обігріває і які території опалюються.  Це впливатиме на стан здоров’я міплів, їхню смертність та працездатність. Ще одна маленька шкала на планшеті генератора показує його стан – чим активніше його кочегарити – тим швидше він зламається. А чим довше він кочегариться, тим більше пального вимагатиме, тож, питання видобутку палива і підтримання генератора в робочому стані будуть актуальними завжди. Стан громадян показують трек невдоволення й трек надії, причому на них викладаються різні маркери, з різними властивостями: Гнів, Апатія, Турбота,  Справедливість тощо. Окремий трек показує стан здоров’я громадян (окремо для кожного типу), а додатково є ще треки голоду та смертей. Тож, так – окрім опалення ще тре буде піклуватися про їдло, не допускати зайвих смертей, та доглядати за неповнолітніми (або залучити їх до роботи).

Там де в традиційному америтреші, типу Аркгема, була фаза міфу, тут таких фаз три: Фаза ранку, Фаза Погоди і Фаза Вечора. Ще є закони, які гравець приймає, події, які трапляються в певні раунди, та сценарні події, що мають купу розгалужень. І з усього цього фактично немає позитивних подій – гра кожен раз кидає тобі якийсь капець, і лишається тільки молитися, щоб воно було не надто жахливе. У кращому випадку, вона запропонує тобі якийсь бонус, довантаживши його певним штрафом. Яка тут проблема – карти подій пронумеровані, і тут великий наголос зроблено на механіці «рішення – наслідок». Тобто, частіше за все, зробивши щось, гравець не тільки отримує миттєвий результат, але й має знайти карту події вказаного номеру і додати її в колоду – щоб згодом вона могла йому випасти. Таким чином вибудовується сюжет конкретної партії – і це круто, бо ріплей у кожного окремого сценарію досить високий. З іншого боку, ця «робота з картотекою» взагалі-то навіть в автоматизованому Тейблтоп Симуляторі вимагає часу й зусиль. Вживу вона сильно гальмуватиме гру, як на мене. Але з іншого боку – тут немає ворогів. На відміну від традиційних амерітреш-ігор, що спавнять монстру, ця гра створює труднощі спавном саме подій та явищ, які вам шкодитимуть.

Насправді, гра дуже крута. По-перше, класним поєднанням міпл-плейсменту і сценарного амерітрешу, по друге, нормальною собі кількістю контенту в ній. На відміну від традиційних євро тут гравці не стільки розвиваються, будуючи ефективний двигун, скільки намагаються редукувати негатив, який коробка щедро вивалює на них. Вони не будують новий корабель, а латають пробоїни на старому, при тому що кількість пробоїн зростає по експоненті.

Але є і очевидні трабли. Я бачу такі:

1. Тупо купа правил і купа фідлінгу з ним. Іконографіки стільки, скільки у важких євро, і така ж гора нюансів та дрібних правил, як в гардкорному амері. У Фростпанк нього трошки легше грати, коли грав у відеогру – принаймні можна здогадатися для чого ті ж закони, і чим можуть скінчитися події з обіцянками людям, але все одно, правила об’ємні і складні. У грі, якщо правильно порахував, 6(!) карт-пам’яток, серед яких є двосторонні – і вони там не дарма є, бо інакше доведеться постійно лазити в рульбук, а він також не тонкий. Загалом, типова польська школа настільного дизайну – правил купа, вони різноманітні, жанрові границі порушені, але якщо придивитися, дуже добре видно шви, якими зшита ця гра.

2. Як і попередниця, «Моя війна», Фростпанк – це соло-гра в яку типу ще й можна пограти з друзями. Гравці тут просто по черзі керують УСІМ поселенням. При цьому, грати хоча б удвох – навіть є певний сенс. Просто щоб нормально тримати в голові правила про всі колоди, всі умови, лічильники та інше. За великим рахунком, це така собі величезна головоломка з помітним впливом рандома на картах і трохи на кубиках, де від партії різні навіть в одному сценарії – бо тут навіть поле викладається випадково.

3.Тема. Фростпанк похмурий і цинічний. Тут немає прям таких жахливих, кривавих сцен, але гра точно не дитяча. Та й дітлахи навряд витримають таку купу механік. Не всім до смаку такий брутальний пост апокаліпсис. Хоча дорослій авдиторії має заходити – на що натякає успіх першоджерела.

У підсумку – це масштабна, нетривіальна гра, яка розмахом схожа на Kingdom Death, Mage Knight та Nemesis. Але вона точно не для новачків, купа правил і важкий ігровий процес створюють вельми високий вхідний поріг. Час партії також не для слабких духом. Це звісно, не Сутінки Імперії, але сміливо розраховуйте на 3-4 години за столом. Але зворотній бік тут в тому, що програти можна ледь не в першому раунді. Та хай це вас не зупиняє – схоже на те, що це буде нова перлина для затятих настільників і требамати для колекціонерів.