Всім привіт. Як то кажуть: йшов бозна який день карантину, і довелося багато чого переосмислити та швидесенько підлаштовуватися під нові умови життя.

Сьогодні я хочу з вами поговорити більше про дітей та спілкування з ними, хоча і про настільні ігри теж буде. Отже, ЮНЕСКО вже визначили основні негативні наслідки карантину для дітей. Там є різне — і втрата безкоштовного шкільного харчування для малозабезпечених сімей, і те, що далеко не всі можуть займатися дистанційно. Проте особисто для себе я виділив один, на мою думку, найстрашніший пункт. Це соціальна ізоляція. Власне про це я й хочу поговорити. Як поводитися, якщо гратися з іншими дітьми не можна, похід на вулицю — це не майданчик і веселощі, а просто прогулянка та можливо спортивні вправи, якщо на футбольному полі людей нема. Та й ці прогулянки будуть заборонені найближчим часом. Багато чого змінилося і для будь-якої дитини дуже тяжко призвичаїтися. Завдання батьків — допомогти в цьому та зменшити навантаження на ще несформовану нервову систему дитини.

Настільні ігри допомагають лиш до певного часу

В одному зі своїх попередніх дописів я вже описував досвід перебування на карантині й казав, що ігор треба більше. Так. ігор дійсно треба більше, бо вони набридають. Проте набагато швидше набридає татова пика, що майоріє в полі зору цілодобово і нема від того жодного спасу. Дитині необхідно спілкуватися з однолітками. Зі школами та гуртками цього можна й не помітити, на карантині — це найбільша проблема.

Вихід з кризи досить швидко знайшла моя дружина. Як топовий ПіЕм вона швидесенько зробила в телеграмі чат для однокласників, розповіла малій, як додавати нових користувачів і попросила дочку допомагати усім новеньким розбиратися з тим, як і що можна робити в тому чаті: записувати відео, відправляти голосові повідомлення, додавати різні наліпки й таке інше. Паралельно дружина повідомила про створений чат в батьківській групі. Ви розумієте, до чого я веду?

Планшет більше не ворог

Тепер це найголовніший друг і рятівник. Насправді чат зробив для дітей значно більше, ніж я міг собі уявити. Багато хто з батьків зауважив, що їхні діти стали поводитися набагато спокійніше, хоча до того їм буквально рвало дах. Спілкування робить свою справу. Тому якщо ви ще такого не зробили, раджу організувати якнайшвидше. Якщо у вашої дитини немає власного телефона чи планшета, давайте свій хоча б на кілька годин на день саме для спілкування. Це дійсно необхідно. І все, про постанову “надто багато сидиш у планшеті” можете забути, в теперішніх умовах відсутність планшету шкодить психічному здоров’ю значно більше, ніж його наявність.

Соло ігри

Будь-якій дитині приблизно років з п’яти потрібен свій власний куточок. Скоріше не так, не куточок, а повагу до її права побути наодинці. Ідеально — власна кімната. Не у всіх така розкіш є. Проте є й інші методи. Можна зробити халабуду зі стільчиків та ковдр, можна розкласти невеличку палатку посеред кімнати, абощо. Та найголовніше тут — саме повага. Стукайте, перед тим як увійти до кімнати дитини, або просто питайте, чи вона не зайнята, перед тим як щось сказати, попросити, абощо. Тобто фраза “ти не зайнята, можеш підійти” значно краща ніж “іди сюди, швидко”. Я зараз виглядаю, як капітан Очевидність, проте багато батьків забувають про такі дрібниці, особливо на карантині, коли вони самі відчувають значний дискомфорт. Так от, ви ж бачите, наскільки паскудно вам, уявіть собі, як паскудно вашим дітям, і як їм важливо бути вдома, а не замкненим у якійсь в’язниці.

І повірте, це реальна проблема. Французька поліція вже заявила про різке збільшення випадків домашнього насилля та напряму пов’язала це явище із введенням карантину.

На самоті дитина може читати, складати пазли, гратися іграшками, малювати, робити уроки, чи грати у соло настолки. Зауважу, що ось тут ігри на планшеті не допомагають. Найголовніше для дитини тут — бачити результат, а не тупо вбивати час. З іграми, як і з книжками, найважливіше підібрати саме те, що вашій дитині подобається. Із соло ігор можу порадити придивитися до лінійки ігор від Smart Games (це реально круті та гарні головоломки для дітей), але мушу зауважити, варто перевіряти результати, бо діти подекуди читерять (навіть ненавмисне). А завдання найвищого рівня складності там змушують добряче помізкувати навіть прохаваних дорослих геймерів. Тому, якщо ваша дитина за дві години повністю пройшла Храм-пастку (дуже круті п’ятнашки, де треба вийти зі стародавнього храму, переповненого пастками) чи Операцію “Викрадач” (такий собі Тетрис, де потрібно поліцейськими машинами перекрити злодієві шлях до втечі), то вона не пройшла. Або зробила неправильно, або підгледіла відповіді.

Гра Храм-пастка від Smart games

Сімейні ігри

Тут найважливіше, на мою думку — отримувати задоволення. Для цього потрібно мати на увазі декілька моментів. Перше: грати весь час — погано. Дитина швидко звикає і гра для неї стає чимось буденним. Створіть якусь власну традицію. Наприклад: грати годину щовечора перед сном. Тоді малеча чекатиме цієї години з нетерпінням і для неї це буде дійсно приємним та жаданим відпочинком.

Друге: в деяких іграх потрібно піддаватися. В ігри на кшталт Дженги, Швидерець чи Баобаба я граю в повну силу і все одно програю. В Джензі потрібно обережно витягати брусочки з середини башти та класти їх згори так, щоб вона не завалилася. У Швидерцях потрібно на швидкість розкладати різнокольорові відерця у такому ж порядку, що й на карті завданні. Ну а в Баобабі треба викладати картки-гілки на край “дерева” так, щоб вони не попадали. Дещо треба викладати з закритими очима, а дещо кидати здаля. Коротко кажучи, швидкість реакції та моторика у дочки явно краща, ніж у нас із дружиною.

Гра Дженга

Але є й інший тип ігор. Коли ми граємо в Будиночок на дереві чи Маленького Принца, я завжди забиваю болт на перемогу. В Маленькому Принці мала вибудовує планету собі до смаку, абсолютно не задумуючись про переможні бали аж до самого кінця гри. І дуже засмучується на підрахунку, якщо відстає. Тому я навпаки намагаюся радити їй, що краще обрати, завжди підказую, коли вона ловить ґав і не бачить, що збирається взяти третій баобаб, абощо. В Будиночку на дереві моя донька також обирає кімнати зовсім не за вигодою, а по малюнку. Вона створює власний будиночок на дереві, і їй там потрібен басейн та спортивна зала, і до дідька переможні бали. Та допоки мала кайфує від процесу та результату, я не збираюся її обігрувати.

Третє: треба вміти програвати. Так, і дітям також. З моєї точки зору для такого чудово підходять ігри з шаленим впливом випадковості. Наразі це Уно, Вечірка Мопсів та Creatures and Cupcakes. Уно і Мопси це просто карти. Звісно, там можна запам’ятовувати, що у кого на руці, що вже вийшло і таке інше, але значно веселіше просто шльопати картами. Тут 50 на 50, кому більше щастить, той і перемагає. Creatures and Cupcakes побудована на механіці “push your luck”, тобто “перевір свою вдачу”. В цій грі є малесенькі та гарнесенькі тістечка різних кольорів. Цими тістечками ви годуєте різних тваринок та намагаєтеся привести їх у палац на виставку, чи щось таке. Отже, тістечка різних кольорів лежать в непрозорому мішечку, гравець по одному дістає їх та викладає в ряд. Витягати можна скільки завгодно тістечок, головне, щоб не випало два однакових поспіль, бо тоді ваш хід закінчиться і ваші тваринки нікуди не підуть. Але якщо такого не сталося, кожна тваринка піде на таку кількість кроків, скільки тістечок її кольору ви витягнули. Виключно вдача, тому ми тут з мало граємо на рівних, та приблизно однаково виграємо та програємо.

Карти з гри Вечірка мопсів

Ще один лайфхак для настольщиків, і не тільки

Цікавий та корисний вид дозвілля для дитини — розфарбовування мініатюр. Я дістав увесь непофарбований вархаммер та зібрав з бітсів ще кілька міньок. Усе це віддав малій на пофарбувати так, як вона сама хоче. Лиш попросив зробити якнайгарніше. 10 міньок малій вистачило на 4 дні кропіткої роботи. Хочу сказати, що як для семирічної дитини в неї вийшло досить непогано. Найближчим часом я не даватиму їй нічого такого розфарбовувати, нехай займається чимось іншим, але думаю десь через тиждень можна буде повторити. Окрім мініатюр можна розфарбовувати гіпсові зліпки, перефарбовувати машинки, солдатиків, абощо. Це дрібна моторика, фантазія та відчуття смаку. Та й результат тут важливий. Дитина робить свою іграшку унікальною, такої самої ні в кого більше не буде. Але ретельно контролюйте, що саме можна перефарбовувати, а що ні, бо ризикуєте отримати розмальовану колекційну ляльку лол чи барбі лімітованої серії, чи просто абсолютно нормальну іграшку, яка перефарбовування от зовсім не потребувала. Та й взагалі на такі експерименти краще віддавати щось що подешевше, або чого не шкода.

Думаю на цьому вже буду завершувати. Пишіть у коментарях, які ігри найбільше подобаються вашим дітям та взагалі, як проводите карантин.