Занадто довгий карантин

13:53 28.07.2020
Занадто довгий карантин

У моєї дочки закінчився карантин та лікарняний і вона нарешті знову ходить в школу. А мені нарешті не треба вигадувати черговий спосіб розважити дитину, що цілісінький місяц нудгувала вдома з мінімальними прогулянками та майже без фізичних навантажень. А тому в мене є час щось щось сюди написати.

Отже, місяць вдома. Для активної та через край товариської семирічної дитини - це каторга. А коли дитина нудьгує - вона починає казитися та виносити мозок батькам. Це серйозна проблема і вирішувати її доволі складно. За цей час я перепробував мабуть усе, що мені взагалі спало на думку, але тут буду говорити лиш про настільні ігри. Погнали.

Але спочатку я хочу зробити невеличку ремарочку

Дивіться, настільні ігри - це про спілкування. Тому якщо ви хочете чимось зайняти дитину, щоб вона не заважала, дайте їй планшет. Якщо ви все ж любите свою дитину, то пограйте з нею. От тут і допомагають настільні ігри. Бо це цікаво і для вас, і для дитини; ви проводите час разом, говорите, жартуєте. Це кльово.

Перше, що мушу вам сказати: настільних ігор багато не буває. Як не крути, а вони набридають, як і будь-яка розвага. У моєї дочки настолок більше ніж у мене, а частину моїх настолок теж можна грати з нею. Проте і цього було недостатньо. Останній тиждень до коробок з настільними іграми ніхто не доторкався бо, курча, остогидло. Мала просто переграла. Мова зараз йде про понад 10 різних ігор від “Мишей і Містики” до банального морського бою. Грали у все. Щось чіпляло на довго, чогось вистачало на кілька партій. До цього довбаного карантину я вважав, що ігор у нас більше ніж треба, бо все одно є кілька улюблених, а решту дістаємо доволі зрідка. Тепер я впевнений, що мені терміново потрібно суттєво розширити домашню дитячу колекцію.

Тепер трохи конкретики

Ділюсь досвідом, що мені допомагало в цій скруті, а що ні. Розчаруванням цього вимушеного сидіння вдома стали “Мишки й Містика”. Дуже дивно. Мала любить цю гру. І здавалося б, купа часу - грай досхочу. Але ніт. Один раз дістали, пройшли шось пів глави і забили. Не пішло. Дочка ще кілька разів діставала коробку щоб пофарбувати фігурки, але грати так і не сіли.

Не зайшло, але тепер вже очікувано: “Доміно для принцес” - вже переросла. “Супер Фермер” - як не дивно, але також переросла, мабуть дається в знаки тато-настольщик та наявність купи більш цікавих ігор. “Туманний острів” - далеко не найулюбленіша гра гра моєї дочки. Я, до речі, теж не дуже зрозумів, за шо там Гра Року. Без образ, Романе, гра хороша, але не сказать шо прямо найкраща серед усіх. Не зайшли “Геометрія Уяви”, “Діксіт” та “Кодові Імена”, тут ще не доросла, ці настолки розраховані все ж на більш старшу аудиторію. Це ігри, які ми діставали з полички один-два рази.

Гра "Туманний острів"

Ігри, які очікувано користувалися попитом

Наш сімейний топчик складається з 5 ігор: “Вечірка мопсів”, “Уно: Монстр Хай”, “Швидерця”, “Діно Ленд” та “Крокодил”. Ми і до того рубилися в ці ігри доволі часто, тому не дивно, що під час карантину теж зіграли багато партій. Тут всі ігри чудово підходять для того, щоб відволіктися та розважитися, зробити перерву в 15-20 хвилин. Вважаю: взагалі маст хев у кожній родині.

Неочікувано цікавою для моєї дочки стала гра “Морський бій”. Саме той, де треба малювати квадрати 10 на 10 та розставляти кораблі. Вона дуже дивувалася, коли ми грали. Цікаво, що дивувало її не те, що я швидко знаходжу її кораблі, а що завжди знаю скільки і яких кораблів у неї лишилося. Для мене стало новим досвідом пояснювати їй, чому краще стріляти не в довільному порядку, а в шаховому, як знаходити місця, де найбільша ймовірність попасти, чому завжди варто рахувати кораблі супротивника і що коли у опонента залишився лише чотирипалубний - треба стріляти тільки туди, де він може поміститися. Може прозвучати дивним, ніби це очевидні речі. Але дітей треба привчати звертати увагу на такі нюанси.

Ще однією неочікувано топовою грою виявилася Дженга. Неочікувано, бо якось раніше ми в неї не дуже грали. Тут ще варто зауважити, що я маю навички роботи з дуже дрібними деталями, а отже маю розвинену дрібну моторику та вмію бути обережним. Дочка поступаєтся мені в обережності але, напевно завдяки заняттям спортом, натренувала собі досить високу точність та сталеві нерви у таких ситуаціях - руки не сіпаються, різких рухів не робить, навіт якщо неочікувано гаркнути (я перевіряв). А от моя дружина жодними з цих навичок не володіє. І найвеселіше напевно було все ж слухати, як вона доволі голосно дивується, як ми витягаємо брусочок за брусочком, хоча вона була впевнена, що вона ось вже останній витягла і там витягати більше нема чого. Ну і дочка досить швидко второпала, що можна ускладнювати життя іншим гравцям, якщо робити вежу максимально хиткою. Коротше кажучи, гра дуже емоційна та захоплива. Ну а ще дочка з тих брусків час від часу будує усілякі будиночки своїм лолам.

Окремо все ж згадаю про квест-комікс “Шерлок Голмс: чотири справи”

Насправді я так і не визначився, чи варто писати на нього огляд в Теорію Гри. Це не настолка, проте там точно присутні певні елементи гри. Ми пройшли його двічі. Один раз програли, другий - перемогли. Це зайняло у нас купу часу (що дуже доречно у даних обставинах). Проте повторне проходження буде не скоро, бо наразі ми знаємо вирішення усіх загадок, і проходити втретє буде просто не цікаво, доки той комікс не забудеться. Тож відчуваю, що час купувати якийсь інший квест-комікс.

На цьому завершую свій твір “Як я провів карантин”. Сподіваюся, вам було цікаво і ви дізналися щось корисне. Тож не повторюйте моїх помилок, запасайтеся настолками заздалегідь.

Ну і наостанок

Також мене рятували: лего, пазли, книжки та розфарбовки. Планшет не рятує від слова зовсім. Планшет нормально вбиває час, але не дає якихось позитивних емоцій. Дитина ніби й зайнята, але їй так само бракує спілкування, вона не робить нічого цікавого, нічого такого, що в результаті давало б їй відчуття задоволення. На це варто зважати.

 

Тримаємо вас в курсі найцікавіших та найактуальніших подій світу настільних ігор в Україні.
Розповідаємо про настільні ігри просто, весело та цікаво.